Сторінка:Шекспір В. Гамлет (1928).pdf/53

Я звідтіль у Данію спішився,
Щоб тут вам засвідчити шанобу
При вінчанні; але ту повинність
Я вчинив і мушу вам признатись,
Що мої думки, і всі бажання
Линуть знов до Франції й благають
Вашого призводу.

Король

 А від батька

Дозвіл є? Що нам Полоній скаже?

Полоній

Він його, королю, намаганням

Видер в мене; я нарешті з жа́лем
Згодився на те його бажання;
Проти волі я поклав печатку.
То дозвольте, хай вже з ласки їде.

Король

Їдь, Лаерте. Їдь де хочеш вільно

І своїм орудуй власним часом,
Користуйсь, втішайсь ним до вподоби!
Мова, Га́млете, тепер до тебе,
Близького нам родича і сина.

Гамлет

(На бік) Родичі, на жаль, не те, що рідні.^[1]

Король

Як, ще й досі криють тебе хмари?

Гамлет

Навпаки, господарю мій, — сонце

Біля мене надто сяйвом грає.

Королева

Гамлете мій любий, чорне вбра́ння^[2]

Скинь та глянь на короля приязно.

1. 21
2. 22