Черевиків не стоптала навіть,[1]
У яких за бідним тілом батька
Йшла вона в сльозах мов Ніобея.[2]
І тепер, та сама… Сила божа!
Звір бездушний сумував би довше.
Повінчатись з моїм дядьком, братом
Мого батька. Але він до нього,
Наче я до Геркулеса схожий.
Через місяць. Ще з тих сліз брехливих
Сіль їй ятрить зчервонілі очі,
А вона вже й шлюб узяти встигла.
О, квапливість сороміцька! Бігти
Так поспішно в кровомісне ліжко.
Ні, крий боже! Це гидотне діло
До добра не доведе ніколи!
Ний же серце, надривайся з болю,
Бо вуста я замикати мушу.
(Увіходять Гораціо, Бернардо й Марцелло).
Гораціо
Принцеві привіт наш!
Гамлет
Дуже радий,
Що здоровим бачу вас… Горацій,
Як що пам'ять не ледачу маю.
Гораціо
Так, він саме, ясноможний принце,
І як завжди ваш слуга покірний.
Гамлет
Краще — добрий друг і поміняймось
Цим прозванням з вами. Що пак робиш
Ти отут од Віттенберга оддаль?..
А, Марцело?
Марцелло
Так, мій принце добрий.
