справу, — бо стільки золота чесною працею не заробиш…
Фердінанд (зворушено). Заспокойтеся, Міллер. Ці гроші ви давно заслужили, і хай бог боронить, щоб я платив замість них своєю доброю совістю.
Міллер (як напівдурний вистрибує). Моє, значить? Моє? З волі й відома правого бога, моє! (Біжить до дверей, гукає). Жінко. Дочко. Вікторія![1] Сюди! (Вертається назад). Але, христе боже мій! Як я заробив оце саме жахливе багатство? Як я відслужу його? Як відроблю? Га?
Фердінанд. Не лекціями музики, Міллер — цими грішми я розплачуюсь за… (Спиняється в жахові). Розплачуюся… (По паузі сумно)… за тримісячний солодкий сон про вашу дочку.
Міллер (схопив його руку, сильно стиснув). Шановний пане. Коли б ви були поганий простий бюргер (швидко), а моя дочка не кохала вас, — я б хотів зарізати дівку! (Знову коло грошей, 6'є по них). Але ж тут у мене все і мені доведеться все знову втратити.
Фердінанд. Не турбуйтеся цим, друже — я виїжджаю, а в тій країні, де я думаю оселитися, цей монетний карб не дійсний.
Міллер (тим часом не відриває очей від грошей, у захваті). Це, значить, залишиться моє? Залишиться? Але мені шкода, що ви виїжджаєте! Чекай, як я зараз виступатиму. Як я зараз надмуся… (Одяг капелюха і гасає по хаті)… і на ринку я тепер даватиму лекції з музики і куритиму нумер п'ятий з трьома королями і коли я ще колись сидітиму на трьохкопієчному місці, хай мене заберуть чорти! (Хоче йти).
Фердінанд. Зостаньтеся. Мовчіть. І забирайте гроші. (Настирливо). Тільки цей вечір ще помовчіть і зробіть мені ласку, не давайте більше лекцій з музики.
106
- ↑ Перемога!
