жаль, у мене дуже поганий настрій. Мені просто неможливо явитися межи люди. Ви не сходите до мого батька попросити за мене вибачення?
Луіза (злякалась і швидко вкинула слово). Я можу сама піти.
Міллер. До президента?
Фердінанд. Не до нього самого. Ви передайте моє доручення в гардеробі якомусь камердинерові. На доказ от візьмете мого годинника. Я ще буду тут, коли ви повернетесь. Ви почекаєте на відповідь!
Луіза (дуже стурбовано). Чи не можу я це зробити?
Фердінанд (до Міллера, що хоче йти). Стривайте! Ще щось. От лист до мого батька, що сьогодні запечатаний потрапив до мене — можливо, що в нім негайні справи — віднесете заодно й листа.
Міллер. Гаразд! Гаразд, бароне!
Луіза (горнеться до нього, вона в жахові). Але ж, тату, я це могла б сама дуже добре зробити!
Міллер. Ти сама, а зараз глупа ніч, доню! (Пішов).
Фердінанд. Присвіти батькові, Луізо. (Поки вона випроваджує Міллера зі світлом, він підійшов і всипав отруту в склянку з лимонадом). Так. Це для неї. Верховні сили кивають мені про свою страшну згоду, помста небесна підписує, її добрий ангол покидає її.
Луіза. Хочете акомпанувати мені, пане фон Вальтер, то я сяду до фортепіано? (Одкриває кришку клавіру).
108
