Фердінанд (одвертається, коли вона піднесла склянку до рота, раптом зблід і втік у найдальший куток кімнати).
Луіза. Лимонад добрий!
Фердінанд (не обертається, його трусить жах). На здоров'я!
Луіза (сіла). О, як би ви знали, Вальтере, як страшно ви ображаєте мою душу.
Фердінанд. Гем…
Луіза. Прийде час, Вальтер…
Фердінанд (підходить ближче). О, з часом ми вже упораємось.
Луіза… коли сьогоднішній вечір тяжко впаде вам на серце.
Фердінанд (починає швидко походжати й стає неспокійніший, скидає шпагу і перев'язь, кидає геть від себе). Добраніч, панська службо!
Луіза. Боже! Що з вами?
Фердінанд. Задушно й тісно, — так мені буде зручніше.
Луіза. Пийте! Пийте! Напій вас освіжить!
Фердінанд. Освіжить безперечно. Повія добросерда, але такі всі вони.
Луіза (повна любові, кидається йому в обійми). Це твоя Луіза, Фердінанде.
Фердінанд (відштовхує її). Геть! Геть! Геть ці сумирні вогкі очі. Я піддаюся. Явися в твоєму невимовному жахові, зміє, кидайся на мене, гадюко. Вивертай переді мною свої огидні вузли, скрючуйся кільцем, надимайся до неба. Будь така огидна, якою тільки бачило тебе пекло. Тільки без анголів тепер, — тільки тепер без анголів. Запізно — я мушу тебе роздратувати, як гадюку, — або знесиліти. Зглянься!
Луіза. О, як це дійшло до того?!
Фердінанд (роздивляючись її збоку). Цей прекрасний вівтар небесного різьб'яра, — хто міг би повірити… (Взявши її руку і піднявши її). Я не хочу тебе притягати до відповіді, природо. — Але нащо твоя отрута в такому прекрасному сосуді? Чи може розпуста жити в цьому сумирному підсонні? О, це дивно.
Луіза. Слухати це і мовчати!
110
