шений душитель пощадив це обличчя. Ця сумирність не була маскою — вона пережила й смерть. (Після паузи). Але що це? Чому я нічого не почуваю? Невже сила моєї молодості врятує мене? Даремна праця! Я цього не хочу! (Береться до склянки).
Президент (з листом у руці). Сину, що це… Я зроду не повірю…
Фердінанд (шпурляє йому склянку під ноги). То подивись, убийце!
Президент (похитнувся назад. Всі заклякли. Страшна пауза). Сину мій! Для чого ти це мені вдіяв,
Фердінанд (не дивлячись на нього). О, так, певна річ. Я мусив попереду спитати в державного мужа, чи цей учинок пасує до його гри. Тонкий і досконалий, мушу визнати, був трюк, щоб розірвати наші серця ревнощами. Майстер робив цей план, але шкода тільки, що розгнівана любов не так слухалася дроту, як твої дерев'яні ляльки.
Президент (шукає викоченими очима навколо себе). Чи тут нема кого, хто б міг плакати з невтішним батьком укупі.
Міллер (за сценою). Впустіть мене. Заради бога. Впустіть мене.
Фердінанд. Дівчина свята, за неї мусить правити другий. (Одчиняє двері Міллерові, той вбігає з народом і судовою поліцією).
Міллер (у найжахнішій тривозі). Моя дитина! Моя дитина!.. Отрута… Отруту тут випито, кричать люди… Доню! Де ти?
Фердінанд (привів його між президента і труп Луізи). Я невинний. Подякуй оцьому!
Міллер (упав долі). О, Ісусе!
Фердінанд. Коротко, батьку. Ви починаєте
114
