кавий, не гаючи часу, піти туди й сказати, що ти її наречений.
Фердінанд (нестримано). Як не знати одного з найганебніших імен у герцогстві. Але мабуть я показуюсь смішним, батьку, що я беру жарти всерйоз. Чи ви хотіли б бути батьком мерзотному синові, що ожениться з привілейованою куртизанкою[1]?
Президент. Більше того. Я сам би сватавсь до неї, коли б вона схотіла піти за п'ятидесятилітнього. Чи ти схотів би бути сином мерзотному батькові?
Фердінанд. Ні, як бог живий.
Президент. Дерзо́та, сину мій, яку я прощаю за оригінальність.
Фердінанд. Прошу вас, батьку, не примушуйте мене зректися вас.
Президент. Хлопче! Чи ти сказився! Який розумний чоловік не схотів би мати честь ділитися цим із своїм владарем?
Фердінанд. Ви для мене загадка, батьку. Чесно! Ви звете це честю — ділитися з владарем там, де він сам плазує між людьми?
Президент (регоче).
Фердінанд. Ви можете сміятись — і я на це не зважатиму, батьку. З яким почуттям я дивитимусь на чесного ремісника, який принаймні сам володіє тілом своєї жінки. З якими очима вийду перед світ — перед герцога. Перед саму ту куртизанку, що змиватиме тавро свого сорому моєю честю.
Президент. Де ти навчився таке верзти, хлопче?
Фердінанд. Заклинаю вас небом і землею, батьку. Викидаючи на смітник свого сина, ви не можете собі зажити стільки щастя, скільки йому завдаєте лиха. Я віддам вам своє життя, коли це допоможе вашій кар'єрі. Я дістав це життя від вас, я не вагатимусь ні хвилинки — пожертвувати його для вашого зростання. Моя честь, батьку! Коли ви в мене її відберете, то тоді було непростимим шахрайством дару-
30
- ↑ Коханка.
