Жінка (сплеснула долонями). Президент! Ми пропали!
Міллер (регоче злісно). Слава богу, слава богу. Тепер маєте!
Фердінанд (поспішив до Луізи і міцно її обійняв). Ти моя, ні небо, ні пекло нас не розлучать.
Луіза. Мені не жити! Кажи далі, ти вимовив страшне ім'я. Твій батько?
Фердінанд. Нічого, нічого. Все минулося, я знов маю тебе, ти знов мене маєш. О, дай мені набратись духу коло твого серця. Це була страшна година.
Луіза. Яка? Ти вбиваєш мене.
Фердінанд (відступив і дивиться на неї красномовно). Година, Луізо, де чужа постать врутилася між моїм серцем і тобою. Де моє кохання зблідло перед совістю. Де моя Луіза перестала бути всім на світі для свого Фердінанда.
Луіза (затуливши обличчя, упала на крісло).
Фердінанд (швидко йде до неї, спинився перед нею, потім знову відійшов, сильно схвильований). Ні, ніколи, неможливо, леді. Забагато вимагаєте. Я не можу пожертвувати тобі цю невинність. Леді, подивись сюди, подивись сюди, чорний батьку! Я мусив би задушити цього ангола, я мусив би поселити пекло в цих небесних грудях! (Рішучо іде до неї). Взяв її за руку і підняв з крісла). Не падай духом, мила! Ти перемогла, і я вийшов переможцем з найстрашнішого бою.
Луіза. Ні, ні, не ховай від мене нічого. Скажи мені той жахливий присуд. Ти назвав свого батька! Ти назвав леді. Смертельний страх обіймає мене. Кажуть, що вона має вийти заміж?
Фердінанд (приголомшений упав до ніг Луізи). За мене, нещасна!
Луіза (після паузи, тихим тремтливим голосом, жахливо спокійно). Ну, чого ж я лякаюсь? Отой старий чоловік часто мені казав про це. А я не хотіла вірити. (Пауза, потім вона кинулась батькові в обійми, плаче). Батьку! Ось твоя дочка. Прости, батьку. Дитина не винна, що сон був такий прекрасний. А так страшно збудитись…
49
