Міллер. Луізо, Луізо! О, боже! Вона не в собі, моя дочка, моя рідна дитина, — прокляття ловеласові! Прокляття бабі, що їх зводила!
Жінка (кидається ридаючи до Луізи). Чи я заслужила на це, доню? Прости вам боже за це, бароне. Що вам зробило це ягня, що ви її душите?
Фердінанд (схопився на ноги, рішуче). Але я розі6'ю інтриги. Я зламаю залізні кайдани забобонів! (Він хоче йти).
Луіза (тремтячи, устала з крісла, іде за ним). Зостанься, зостанься, куди ти йдеш? Батьку, мати! У цей страшний час він нас покидає.
Жінка (поспішила за ним, чіпляється за нього). Президент прийде сюди, він знущатиметься з нашої дитини, знущатиметься з нас, пане фон Вальтер, а ви покидаєте нас.
Міллер (сміється лютим сміхом). Покидає нас, звичайно, чому ж ні? Вона ж йому віддала все! (Схопивши однією рукою майора, а другою Луізу). Повагом, пане, путь з моєї хати лежить через неї! Підожди, поки прийде твій батько, коли ти не шахрай. Розкажи йому, як ти вкрався в її серце, дурисвіте, або, клянусь богом! (Пхнувши до нього дочку, дико). Ти попереду роздавиш оцю злощасну комаху, що її погубило кохання до тебе.
Фердінанд (повернувся назад і походжає, глибоко замислившись). Правда, сила президентова велика. Батьківське право — велике слово, злочинство може сховатися в його рукаві! Він може далеко дійти з цим, далеко. Але до краю може довести тільки кохання. Луізо, вклади свою руку в мою. (Схопив її руку). Я не покину тебе, поки живий. Та мить, що розлучить ці дві руки, розірве також і нитку між мною і життям.
Луіза. Я боюсь. Не дивись на мене. Твої губи тремтять, твої очі страшно горять.
Фердінанд. Ні, Луізо, не тремти. Це божевілля промовляє моїми вустами. Це коштовний подарунок неба. Це — здатність рішитись. Я кохаю тебе, Луізо. Ти будеш моя, Луізо. Тепер до мого батька! (Він швидко виходить, наштовхнувся на президента).
50
