і його може розворушити тільки щось велике й рисковане.
Президент (кисло). Але до чого в нашій справі ці велемудрі зауваження?
Вурм. Вони покажуть вашій світлості на рану, а може й на лікувальні засоби. Людину з таким характером — якщо дозволите, — аж ніяк не слід робити собі ні довіреним, ні ворогом. Він гидує засобами, які вас піднесли. Можливо, що тільки синовня пошана сковувала йому досі язика. Дайте йому змогу позбутися тієї пошани, ображаючи його почуття, дайте йому зрозуміти, що ви йому не ніжний отець, і от у ньому запанує почуття своєї повинності перед батьківщиною. Сама вже чудернацька фантазія принести таку незвичайну жертву може його так загартувати, шо він наважиться звалити свого батька.
Президент. Вурме, Вурме! Ти ставиш мене перед жахливою безоднею.
Вурм. Я відведу вас від неї, шановний пане! Дозвольте мені говорити відверто.
Президент (сів). Як засудженому — до засудженого.
Вурм. Отже, вибачте — ви зробилися президентом через гнучку дипломатичність — чому ви не вживаєте її в справах батьківських? Я згадую, з якою щирістю ви тоді намовили вашого попередника на партію в пікет[1] і цілу ніч обмивали дружною чаркою бургундського, а отієї ж самої ночі мусила вибухнути грандіозна міна, що висадила в повітря того добродія.
— Чому ви показали своєму синові, хто його ворог? Аж ніяк йому не треба було знати, що я знаю про його любовні справи. Вам треба було підкопуватись під роман з боку дівчини і не втрачати любов вашого сина. Ви мусили б чинити, як мудрий генерал, що не б'є ворога в лоб, а розкладає його військо.
Президент. Як же треба було це робити?
Вурм. Зовсім просто — та й зараз не всі карти
57
- ↑ Гра в карти.
