одчайного засоба. Нема такого на світі, чого б я одцурався, аби спекатись проклятого фон Бока.
Президент. Я знаю тільки один — і той залежить від вас.
Гофмаршал. Від мене? А що то є?
Президент. Посварити майора з його милою.
Гофмаршал. Посварити? Як ви це думаєте? І як я можу це зробити?
Президент. Ми виграємо справу, коли кинемо на дівчину підозру.
Гофмаршал. В тім, що вона краде, чи як ви гадаєте?
Президент. Та ні ж. Хіба б він цьому повірив! Що вона крутить ще з другим.
Гофмаршал. А цей другий?
Президент. Це мусили 6 бути ви, бароне.
Гофмаршал. Я? Тобто я? Вона шляхетна?
Президент. Для чого це? Що за думка! Дочка музиканта!
Гофмаршал. Отже, міщанка! Це не вийде! А? Що?
Президент. Що не вийде? Дурниці верзете. Кому на світі спаде на думку питатися в пари рум'яних щок родовідних паперів.
Гофмаршал. Але здумайтесь, я — одружений чоловік! І моя репутація при дворі!
Президент. Це справа інша. Вибачте. Я цього не знав, що ви більше важите на бездоганну моральність, ніж на вплив. Не будемо говорити про це.
Гофмаршал. Не перебільшуйте, бароне. Я не те мав на увазі…
Президент (зимно). Ні. Ні. Ви маєте цілковиту рацію. Мені теж уже набридло. Я не хочу далі тягти лямку. Фон Бока я привітаю з міністерським рангом. Світ широкий. Я прохатиму герцога про відставку.
Гофмаршал. А я? Вам добре балакати, вам. Ви маєте освіту. Але я, — мон дьє, — що таке я, коли мене його високість звільнить?
Президент. Учорашній каламбур. Торішня мода.
65
