Гофмаршал. Заклинаю вас, дорогий, золотенький. Убийте цю думку. Я на все готовий!
Президент. Погоджуєтеся дати ваше ім'я для рандеву[1], яке вам запропонує ця сама Луіза Міллер.
Гофмаршал. Клянусь богом. Я даю.
Президент. І десь упустите того листа, щоб він потрапив під руки майорові.
Гофмаршал. Пар екзампль[2], на параді я його ніби ненароком викину разом із носовичком.
Президент. І фігуруватимете в ролі її коханця перед майором.
Гофмаршал. Мор де ма ві[3]. Я його вмию. Я цьому нахабі одіб'ю апетит до моїх амурних справ.
Президент. Отак добре. Лист іще сьогодні буде написаний. Ви ще перед вечером мусите зайти, взяти його і умовитись зі мною про вашу роль.
Гофмаршал. Як тільки я одбуду шістнадцять візитів, найважливіших візитів. Вибачте, отже, коли я зараз утечу без вашого дозволу.
Президент (дзвонить). Я покладаюсь на вашу хитрість, маршале.
Гофмаршал. А, мон дьє. Ви ж мене знаєте. (Гукає з ходу).
Вурм. Скрипаля і його жінку щасливо й без шелесту заарештовано і посаджено. Волієте, ваша ясновельможність, прочитати листа?
Президент (прочитавши). Розкішно! Розкішно! (Секретареві). Маршал також клюнув. Від такої отрути може загноїтися найздоровіше серце. Нум, тепер із пропозиціями до батька, а тоді по гарячому до доньки! (Виходять на різні боки).
66
