Тому! Вона зреклася мого кохання з таким геройством і от! от! Ледве не піддурила мене небесна маска. (Кидається швидко проз кімнату, тоді знов задумливо став). Так мене зрозуміти! Відповідати на кожне сміливе чуття, на кожне тихе, боязке тремтіння, на кожний палкий порив! Торкнути мою душу з неуявною тонкістю ефемерного[1] звука. Обрахувати мене всього в одній сльозі, — супроводити мене на кожну прикру скелю пристрасті, — стрічати мене перед кожною чорною безоднею, боже, боже, — все це тільки гримаса! Гримаса! О, невже брехня може вдягтися в такі прекрасні фарби!
Коли я перед нею одкрив небезпеку нашого кохання, як вона вміло, переконливо зблідла, фальшива! З якою побіденною гідністю вона перенесла глум мого батька, а в цю ж хвилину ця жінка почувала себе винуватою. Як? Хіба ж вона не витримала вогневого іспиту правди — лицемірна, вона зомліла! Якою мовою віднині промовлятимеш, істино? І кокетки зомлівають! Чим тепер виправдаєшся, невинність? І повії зомлівають!
Вона знає, що вона з мене зробила. Вона бачила всю мою душу. Моє серце було видно в моїх очах, коли я зачервонів при першім поцілунку — і вона не відчувала нічого? Відчувала, може, тільки тріумф свого вміння. Коли моє жагуче божевілля гадало обійняти в ній небо! Коли замовкали в мені дикі бажання! У моїй душі не було іншої думки, тільки вічність і дівчина! Боже, вона тоді нічого не почувала, не відчула нічого, крім того, що виграла свою гру? Крім того, що задоволила свою чванливість? Смерть і помста! Крім того, що мене обдурила!..
Гофмаршал (чимчикуючи в кімнату). Ви мали бажання бачити мене, любий?
Фердінанд (собі бурмоче). Скрутити в'язи мер
78
- ↑ Ефемерний — одноденний, той, що живе один день, одну мить.
