Гофмаршал (зітхає). О, боже! Щастя тому, кого тут немає. За сто миль звідси в поганому Бісетрі[1] в Парижі, аби не коло цього чоловіка.
Фердінанд. Негіднику! Якщо вона вже не невинна! Мерзотнику, ти, який мав насолоду там, де я молився! (Лютішає). Солодійствував там, де я почував себе богом! (Раптом змовк, потім страшніше). До чого в тебе дійшло з дівчиною? Признавайся!
Гофмаршал. Відпустіть мене. Я все розповім.
Фердінанд. О, мабуть розкішніше з цією дівчиною грішити, ніж з іншими потопати в найвищих мріях! (Приставляючи маршалові пістоля до грудей). До чого в тебе дійшло з нею? Я стріляю, або ти признавайся.
Гофмаршал. Нічого! Це все - ніщо! Майте хвилину терпіння. Вас піддурено!
Фердінанд. І ти мені про це нагадуєш, злодюго! До чого в тебе дійшло з нею? Ти умреш, або признайся.
Гофмаршал. Мон дьє! Боже мій! Я ж кажу. Та вислухайте ж. Її батько — її власний рідний батько...
Фердінанд. Продав тобі свою дочку? І до чого в тебе дійшло з нею? Я уб'ю тебе, або признайся.
Гофмаршал. Ви збожеволіли. Ви не слухаєте. Я ніколи її не бачив. Я її не знаю. Я нічого про неї не знаю...
Фердінанд (відступив). Ти ніколи її не бачив? Ти її не знаєш? Ти з нею незнайомий? Вона погибла через тебе, ти зрікаєшся її тричі за одну хвилину? Геть, поганцю! (Б'є його пістолем і виганяє з кімнати). Ти не вартий порохового заряду.
Фердінанд (після довгого мовчання, під час якого на лиці його переходять страшні думи). Погибла. Так, нещасна. Я погиб. І ти теж. Так, клянусь богом. Коли я погиб, то й ти теж. Доле! Не відбирай її в.
81
- ↑ Шпиталь у Парижі, де лікують бідноту.
