приголомшив, сказала: «Ваша пані велить мені те, чого я завтра сама хотіла просити».
Леді (дуже неспокійно). Покинь мене, Софі. Пожалій мене. Я мушу червоніти, коли вона звичайна жінка, а коли щось більша — я мушу боятись.
Софі. Але, міледі, це не той настрій, щоб приймати суперницю. Згадайте, хто ви! Покличте на поміч свій рід, свій ранг, свою міць. Горде серце мусить піднести горду розкіш вашої зовнішності.
Леді (розсіяно). Що ця дура там верзе?
Софі (насмішкувато). Чи це може випадок, що сьогодні на вас сяють найкоштовніші діаманти? Випадок, що сьогодні найбагатші матерії вас одягають? Що в вашім передпокої аж рясніють гайдуки й пажі, і що бюргерську дівчину приймають у найрозкішнішім залі вашого палацу.
Леді (походжає взад і вперед, озлоблено). Неможливо! Нестерпно. Які в жінок гострі очі на жіночі слабості. Але як глибоко, як глибоко я вже пала, що така креатура[1] бачить мене всю до дна.
Камердинер. Мамзель Міллер.
Леді (до Софі). Геть! Вийди! (Загрозливо, коли та ще вагається). Геть! Я наказую! (Софі вийшла, леді пройшлась по залу). Добре! Дуже добре, що я розсердилась. Я така, якою мені треба зараз бути. (До камердинера). Мамзель може ввійти! (Камердинер пішов. Вона кинулась на канапу і прибрала недбало-величну позу).
Луіза. Шановна пані, я чекаю на ваше звеління.
Леді (повернулась до Луізи і кивнула самою головою, холодно і стримано). Ага. Ви тут… Без сумніву, мамзель — так звана, — як ви там зветесь?
84
- ↑ (Презирливо) — створіння.
