Луіза (дещо ображено). Міллер зветься мій батько, і ваша милість послали по його дочку.
Леді. Так… Так… Я згадую — бідна скрипалева дочка, про яку останнім часом говорилось! (Після паузи, до себе). Дуже цікава, але не красуня! (До Луізи). Підійдіть ближче, дитино! (Мов до себе). Очі, що багато плакали, — як я люблю ці очі! (Голосно). Ближче, ще ближче! Дитино, мені здається, ти мене боїшся?
Луіза (поважним, рішучим тоном). Ні, міледі, я зневажаю суд юрби!
Леді (до себе). Дивись, і ця впертість — від нього! (Голосно). Мені рекомендовано вас, мамзель. Ви, кажуть, училися і взагалі умієте поводитись. Так, я цьому вірю, — я нізащо на цілім світі не стала б спростовувати такого гарячого оборонця.
Луіза. Але я не маю нікого, міледі, хто потруждався б шукати для мене патронесу[1].
Леді (насторожено). Труждався б для клієнтки, чи патронеси?
Луіза. Це для мене незрозуміло, шановна пані.
Леді. Більше шельмівства, ніж можна б чекати від простої дівчини. Луізою звуть вас? А якого віку, коли можна спитати?
Луіза. Минуло шістнадцять.
Леді (швидко встала). На незайманому клавірі перший присвятний, срібний тон — нема нічого спокусливішого! Сідай, я ставлюсь до тебе добре, мила дівчино. І він теж кохає вперше — чи ж дивно, що перші проміння світанку шукають одне одного! (Дуже ласкаво й беручи її руки). Так і буде. Я зроблю твоє щастя, мила. Це тільки солодка, скороминуща мрія, тільки! (Ласкаючи щоку Луізи). Моя Софі виходить заміж. Ти матимеш її посаду. Шістнадцять років! Це не може бути надовго.
Луіза (цілує їй поштиво руку). Я дякую за цю милість, міледі, так, ніби я могла її прийняти.
Леді (обурено одсахнулась). Дивіться на цю знатну даму! Взагалі, дівчата такого походження вважають
85
- ↑ Захисницю, господиню.
