за щастя знайти собі посаду в панів. Що ви собі думаєте, дорогоцінна моя? Чи ці пальці заніжні для роботи? Чи це ота крихта краси на вашім лиці робить вас такою пишною?
Луіза. Моє лице, шановна пані, так само не належить мені, як моє походження.
Леді. Чи може ви думаєте, що це ніколи не скінчиться? Бідне створіння; той, хто тобі це вбив у голову — хто б він не був — він вас обох піддурив. Лиця не золотяться на вогні. Те, що тобі твоє люстерко продає за масивне золото, є тільки тонкий напил позолоти, який рано чи пізно залишиться на пучках у твого коханця. Що тоді робити?
Луіза. Шкодувати про коханця, мадам, який купляв діаманта тільки за те, що він, здавалося, був у золотій оправі.
Леді (не зважаючи). Дівчина ваших років має завжди два дзеркала: одне справжнє, а друге те, що їй підносять кавалери. Гнучка улесливість їх виправляє сурову одвертість скляного дзеркала. Дзеркало картає негарний слід віспяний. Нічого подібного, кажуть кавалери, це ямочка грацій[1]! Ви, любі діти, вірите дзеркалові тільки на тім, що потвердили кавалери, перестрибуєте від одного до другого, аж поки не сплутаєте вислови їх між собою. Чого ти так на мене вирячилась?
Луіза. Вибачте, шановна пані, я сама хотіла оплакувати цей блискучий розкішний рубін, який, мабуть, не знає, що його власниця так гаряче виступає проти чванства.
Леді (почервонівши). Не одхиляйтесь, легковажна! Що в світі, крім надії на вашу зовнішність, могло 6 вас спонукувати не йти на посаду, де ви можете вивчитися світських манір; тільки тут ви можете позбутися бюргерських забобонів, і ніде більше.
Луіза. Так само позбутися моєї бюргерської невинності, міледі?
Леді. Пусте! Найрозбещеніший шелихвіст побо-
86
- ↑ Грації — богині краси.
