їться подумати про нас щось сороміцьке, коли ми самі не підемо йому на підмогу, назустріч. Покажіть, хто ви! Поводьтесь чеснотно й поважно, і я ручуся, що ваша юність вистоїть перед усіма спокусами.
Луіза. Дозвольте мені, шановна пані, насмілитись узяти це під сумнів. Палаци деяких дам часто є місця найодвертішої розпусти. Хто ж це вимагатиме від дочки бідного скрипаля такого геройства, щоб кинутись у саме вогнище чуми і не боятися зарази. Кому б приснилося, що леді Мілфорд вічно гризе совість; що вона витрачає гроші для того, щоб мати змогу щохвилини червоніти? Я кажу одверто, шановна пані! Чи ви раділи б з мого вигляду, лаштуючись до насолод? Чи ви перенесли б мій вигляд, вертаючись від них? О, краше, краще, краще нехай нас розділять краї, — хай захвилюється між нами море! Зважте добре, міледі! Години тверезості, моменти пересичення можуть прийти, — змії каяття можуть напасти ваші груди, — і от яка мука для вас — на обличчі вашої служниці читати радісний спокій, що ним невинність нагороджує чисте серце! (Одступила на крок). Ще раз, шановна пані, я дуже прошу вибачення.
Леді (дуже схвильована, ходить). Непереносно, що вона мені це каже. Ще нестерпніше те, що її правда! (До Луізи, втопивши зір у її очах). Дівчино, ти мене не перехитруєш! Принципи не говорять так палко. За твоїми афоризмами[1] схований пекучіший інтерес, що змальовує тобі службу в мене огидними фарбами — інтерес, що так розпалив твою мову, — інтерес, що я (загрозливо) мушу викрити!
Луіза (спокійно її достойно). Ну, а як би ви його викрили? А як ваш зневажливий стусан ногою збудив мізерного гробака, якому творець для захисту дав ще й жало? Я не боюся вашої помсти, леді. Бідна грішниця на ешафоті сміється з загибелі всього світу. Моя біда така страшна й велика, що навіть одвертість не може її побільшити! (Після паузи, дуже серйозно). Ви хочете піднести мене з багна мого
87
- ↑ Афоризм — коротко висловлене твердження (часто філософське).
