горде заслання. (Рішуче підходить до бюрка). Тепер, зараз це треба зробити, зараз, на місці, щоб образ милого юнака не поновив кривавої боротьби в моїм серці. (Сідає, береться писати).
Камердинер. Гофмаршал фон Кальб — у передпокої з дорученням від герцога.
Леді (у розпалі писання). Схилитнеться це герцогське опудало! Ця штука досить сильна, щоб розколоти сам ясновельможний череп. Його двір завирує — уся країна стане диба!
Камердинер і Софі. Гофмаршал, міледі.
Леді (повернулась). Хто? Що? Тим краще! Цей сорт тварин саме годиться носити лантухи. Я рада його бачити.
Камердинер (вийшов).
Софі (боязко підходить ближче). Боюсь, що з мого боку це нескромно, міледі, але… (Леді пише гарячково далі). Міллер пролетіла передпокоєм, як навіжена! Ви палаєте. Ви говорите самі до себе! (Леді пише далі). Я лякаюсь! Що таке могло статися?
Гофмаршал (увійшов, зробив до спини леді тисячу уклонів; а як вона його не примічає, підсувається ближче, стає за її кріслом, силкується підняти клаптик її сукні і цілує з боязким шепотом). Сереніссімус[1], найясніший…
Леді (присипає піском і перечитує написане). Він закидатиме мені чорну невдячність. Я була безпритульна — він витяг мене із злиднів! Із злиднів! Огидна переміна! Розірви свій рахунок, клятий. Мій вічний сором з лихвою заплатив по ньому.
Гофмаршал (безрезультатно обійшовши леді з усіх боків). Міледі, здається, трохи розсіяна! Я мабуть муситиму взяти сам на себе сміливість! (Дуже голосно). Найясніший послав мене спитати в міледі, чи сьо-
91
- ↑ По латині — найсвітліший. Титул герцога.
