Міллер …«Але тобі теж потрібна мужність піти темною дорогою, де тобі не буде іншого світла, крім твоєї Луізи. Ти мусиш прийти, ввесь — кохання, покинути вдома всі твої надії і всі твої бурхливі бажання. Тобі нічого не треба, крім твого серця. Коли хочеш, то виходь, коли дзвін на монастирі проб'є дванадцяту годину. Коли боїшся — викресли слово «сильний» перед своєю мужеською статтю, бо дівчина була сильніша від тебе». (Міллер поклав листа, довго дивиться болісним незрушним поглядом перед себе, тоді повертається до неї й каже тихим зламаним голосом). А шо то за третє місце, дочко?
Луіза. Ви не знаєте? Насправді, ви не знаєте його, батьку? Чудно. Те місце можна знайти, як намальоване. Фердінанд його знайде.
Міллер. Г-м! Кажи ясніше.
Луіза. Я не знаю для того місця приємної назви. Не лякайтесь, батьку, коли я скажу назву негарну. Те місце, — о, чом не кохання давало місцям імена, цьому воно дало б ім'я найкраще. Третє місце, тату, але дайте мені доказати, — третє місце — то могила!
Міллер (хитаючись до крісла). О, боже!
Луіза (підійшла до нього і тримає його). О ні, тату. Це страхи обсіли тільки це слово. Одкиньте його — і от це — шлюбна постіль, на яку ранок стеле золотий килим і весни розсипають зелені вінки. Тільки вопіющий грішник може взивати смерть скелетом — це любий, гарнюній хлопець, квітущий, от як малюють бога кохання, але не такий лукавий, тихий, послужливий геній, що виснаженій прочанці-душі подає руку, щоб перейти провалля часу, одмикає замок вічного блаженства, ласкаво киває й зникає.
Міллер. Що ти надумала, доню! Ти хочеш заподіяти собі смерть?
Луіза. Не називайте цього так, тату. Вийти з суспільства, де я непотрібна, перейти в край, якого мені все одно не минути — хіба це злочин?
Міллер. Самогубство, дитино, є огидний злочин — єдиний, якого вже не можна спокутувати, бо злочин тут одночасний зі смертю.
96
