своє, шануючи батька, ми ходитимемо з тією піснею попід дверима, і солодка буде милостиня з рук тих, хто плаче.
Луіза (перша його побачила і з криком кинулась Міллерові на шию). Боже! Це він! Я пропала!
Міллер. Хто? Хто?
Луіза (одвернувшись, показує на майора і притуляється дужче до батька). Він! Він сам. Поверніться, тату — от він — прийшов мене вбити.
Міллер (побачив його, одсахнувся). Що? Ви тут, бароне?
Фердінанд (поволі підходить, став насупроти Луізи, дивиться на неї невідривно-допитливо; по паузі). Дякую тобі, злякана совість! Твоє визнання страшне, але швидке й ощаджує мені муку. Добрий вечір, Міллер!
Міллер. Але, ради бога. Що ви хочете, бароне? Що вас привело сюди? Що це за напад?
Фердінанд. Я пам'ятаю час, коли кришили день на секунди, коли туга за мною висіла на повільній вазі дзигарів і чекала на той удар серця, в який я з'явився. Як же це виходить, що мене лякаються?
Міллер. Ідіть! Ідіть, бароне! Коли ще іскра людяності зосталась в вашому серці, коли ви не хочете задушити ту, яку ви, мовляв, кохали, тікайте, не зоставайтеся ні на хвилину. Щастя втекло з моєї хатини, коли ви переступили її поріг. Ви покликали біду під мою покрівлю, де раніше була тільки радість. Вам цього ще мало? Чи ви хочете ще колупатися в рані, яку нещасливе знайомство з вами заподіяло моїй дитині?
Фердінанд. Чудний батько. Я прийшов сказати твоїй дочці щось приємне.
Міллер. Може нові надії для нового одчаю? Іди, віснику горя. Твоє обличчя виказує твій товар.
Фердінанд. Нарешті здійснилася вона — мета
99
