моїх сподіванок! Леді Мілфорд, найстрашніша перешкода до нашого кохання, втекла оцієї години геть з цього краю. Мій батько ухвалює мій вибір. Доля перестала нас переслідувати. Наші щасливі зорі зійшли. Я прийшов, шоб додержати мого слова й повести мою наречену до вівтаря.
Міллер. Ти чуєш його, доню! Ти чуєш, як він ще глумиться з твоїх обманливих надій! О, справді, бароне. Це так гарно для баламута ще й строїти дотепи на своєму злочинстві.
Фердінанд. Ти гадаєш, я жартую? Клянусь честю, ні! Моя заява правдива, як кохання моєї Луізи, і свято я її додержуватиму, як вона своєї обіцянки, — я не знаю нічого святішого. Ти ще вагаєшся? Щось я не бачу радісного зачервоніння на лиці моєї прекрасної дружини. Чудно! Видно, брехня — тут за ходову монету, коли ви не ймете віри правді. Ви не вірите моїм словам? То вірте цій письмовній посвідці! (Він кидає, Луізі її листа до маршала).
Міллер (не помітивши цього, до майора). Що це значить, бароне? Я вас не розумію.
Фердінанд (підводить його до Луізи). Тим краще мене зрозуміла оця.
Міллер (поточився до неї). Боже, доню моя!
Фердінанд. Бліда, як смерть. Тепер тільки подобається вона мені, твоя дочка. Ніколи вона не була така прекрасна, оця чесна цнотлива дочка, як з цим трупним обличчям. Подих страшного суду, що злущує полуду з кожної брехні, здмухнув і фарбу, якою ця витівниця піддурила самих анголів. Це її найкраще обличчя. Це її перше справжнє обличчя. Дозволь мені його поцілувати. (Він хоче підійти до неї).
Міллер. Назад! Геть! Не торкай батьківського серця, хлопче! Я не міг уберегти її від твоїх пестощів, але можу зберегти від твоїх ударів.
Фердінанд. Що тобі, сивий? Мені нема діла до тебе. Не встрявай у гру, яка так очевидно програна — чи може ти хитріший, ніж я на тебе думав? Чи ти може позичав мудрість твоїх шестидесяти років амурним справам твоєї дочки і зганьбив це
100
