і у „Геці фон-Берліхінгені“ він виступає, як представник течії „бурі й натиску“.
Творчість Шіллера протягом певного часу розгортається також під погордливим прапором „бурі й натиску“, під антиабсолютистським гаслом — „проти тиранів“. Після „Розбійників“ він створюю драму „Змова Фієско в Генуї“, в якій вихвалює непідкупний республіканізм, і вивершує найпомітніший свій твір — „Коварство і любов“, в якому знаходимо розгорнуту критику прогнилого світу Карлів-Євгеніїв; цей твір Шіллера Енгельс назвав „першою німецькою політично-тенденційною драмою“.
Але політичні умови Німеччини на кінець XVIII ст. були надто несприятливі для демократичної дрібнобуржуазної думки — для „штюрмерів“ і молодого Шіллера.
|
„Землеробство провадилось способом, який не був ні парцеляцією, ні великим виробництвом, і, не зважаючи на збережену кріпосну залежність та панщину, ніколи не міг привести селян до визволення, — як тому, що самий цей спосіб господарства не допускав утворення активно-революційного класу, так і через відсутність відповідної такому селянству революційної буржуазії“. (Маркс и Энгельс, соч, т. IV, ст. 174). |
Так писали Маркс і Енгельс про Німеччину XVIII ст. у „Німецькій ідеології“.
Щоб підкреслити трагічність політичного стану трудящих і дрібнобуржуазної передової інтелігенції у тодішній Німеччині, наведемо іще одне висловлення Енгельса:
