лицизмом, що виступає на боці абсолютистської влади, і протестантизмом, який автор протиставляє католицизмові. І саме перед попом-протестантом Мозером капітулює атеіст Франц. Саме цей піп виголошує антиабсолютистські думки: „невже ви думаєте, що бог дозволить, щоб єдина людина, як скажена, хазяйнувала в його світі?“
Така позитивна трактовка Мозера (особливо у порівнянні з трактовкою патера) пояснюється тим, що в часи Шіллера іще живе було традиційне для німецького бюргерства „демократичне“ сприймання протестантизму, як релігії поневолених, як учення, під прапором якого у XVI ст. селянські маси й міська демократія рушили проти феодалізму.
Для Шіллера це демократичне сприймання протестантизму з'єднуються з демократичною релігійною тенденцією руссоїзма: їх він протиставляє механістичному матеріалізмові, раціоналізмові, атеізмові аристократії.
Саме так у XVII ст. англійські пуритани протиставляли своє релігійне протестантське філістерство розбещеному загниваючому побутові аристократії двора Стюартів.
Отже, коли Шіллер примушує Карла Моора капітулювати перед релігією в її протестантській редакції — то для Шіллера вона в даному разі не є символом абсолютистського уряду, символом тиранії: навпаки, руссоїст і німецький бюргер Шіллер поєднував з нею певні демократичні гуманістські переконання, як це поєднання ще жило у відсталому консервативному уявленні німецького дрібного буржуа.
