функцію держави), партія — оліґархічно (центральний комітет) і т. д. з ріжними модусами демократичности. Орґанізаційний процес виявляється в тому будівництві моно-центра, моно-влади в усіх формах суспільних гуртувань. Але цей орґанізаційний процес нічого не має спільного з монархізмом, як певною суспільно-історичною формою захисту клясових інтересів великих земельних власників!
Історичний поміщицько-клясовий монархізм був, і є, й може бути тільки, як диктатура поміщиків над иншими ґрупами (і спеціяльно трудовими) з метою визискувати їх економічно. Хиб́а такого монархізму хочуть ті українські монархісти, що хочуть тільки „порядку“, єдиної волі, єдиного пляну? Хиба́ є на Україні поміщицька кляса, на котру вони б поклали місію такого державного „будівництва?“. Навіть кляси такої української нема, а як і були (і могли б бути), то тільки поміщики московські й польські, смертельно ворожі всякій ідеї відродження укр. нації й її держави. Кілька українських поміщиків є щирими монархістами, але наші військові люде, у свойому осередку переняті поглядами орґанізаційної гармонії, теж легко переходять на „монархізм“, у основі котрого нема суспільно-господарського монархізму поміщиків. От ця плутанина розумінь збиває багатьох Українців, на жаль, майже неосвічених соціольоґічно й політично.
Я навів і цей приклад, як ілюстрацію тієї диференціяції, яка глибоко поділяє українську інтеліґенцію на орґанічно-чужі собі ґрупи.
Не тільки економічні інтереси, але й ідеольоґічні вимоги, і професійна психольоґія тримають людей у замкнутому колі.
Я звертаю увагу на той фактор, що розпорошує навіть таку соціяльно-однородну масу, як інтеліґенція: інтеліґенція займає в суспільстві становище, подібне до пролєтаріяту, але вона не має єдиного світогляду, не має свідомости своєї соціяльної природи, в масі своїй думає так, як та кляса, якій вона служить, і при тім виявляє великий фанатизм думки в кожній фазі свого служення. Інтеліґенція вільних фахів, що ніби-то вільно виробляє собі світогляд, — виявляє незвичайний ворожий настрій між ґрупами. Навіть люде „однакового“ світогляду (напр., соціялісти) часто виявляють взаїмно чисто зоольоґічну ненависть, якої ніякими раціональними міркуваннями ні зрозуміти, ні пояснити не можна. „Сугубе алилуя“ — це вічна катеґорія! Соціяліст-марксист часто фанатично ненавидить соціяліста-народника, й навпаки; маючи технічний апарат у своїх руках (наприклад, большевики), одні соціялісти не знають супроти других иншого арґументу, як скоростріл, шибениця, вбивство. Фанатичну ненависть, яка веде до затрати всякої етики в боротьбі „поглядів“, ми спостерігаємо що-дня навколо нас у споріднених ґрупах, а що ж говорити про ґрупи, між якими є глибші ріжниці, ніж погляди? Симпатія й антипатія — також є причиною диференціяції, й то дуже глибокої, при чім ці чисто біольоґічні фактори впливають на поведінку людей дуже рішуче, як „любов“.
