Хиба́ можна об'єднати двоє людей, коли один із їх не може без огиди чути „овечий“ голос другого, або бачити чиюсь „глупу“ усмішку, або „дурацькі“ манєри й т. ин.? Це вже є поділ, якого раціональні арґументи ніколи не зліквідують.... І скілько б ми не говорили про „єдність“, „єдину волю“, „єдину думку“ — ми ніколи не зможемо досягти цього ідеалу. Об'єднюються люди раптом тоді, коли на їх поведінку впливають могучі фактори, що забивають усі инші імпульси й чинники. Наприклад, стихійне нещастя (пожежа, розлив, пошесть, голод і т. ин.) може раптом об'єднати поміщика й селянина, капіталіста й наймита, соціяліста й монархіста. Наприклад, большевицький звірський режим об'єднює всіх анти-большевиків у одне. Часто кажуть приїзжі з Росії й України, що там тільки дві „партії“ існує: большевики з їхніми симпатиками, й антибольшевики. Цьому треба повірити, бо большевицький режим своєю жорстокістю, невблаганністю, небезпечністю для життя майже рівняється стихійному нещастю, супроти якого повстає вже сам біольоґічний інстинкт самоохорони, котрий переборює й розчавлює всі инші детермінатори поведінки й чинники. Я певний, що коли б еміґрація якимсь дивом опинилась на Україні в цей момент, то вона щодо режиму розклалась би тільки на дві ґрупи, й анти-большевицька ґрупа цілком би злилася з анти-большевицькою тамошньою „партією“.
Зводячи докупи фактори, котрі впливають на гуртування людей, ми можем обминути фактори космічного характеру, а зупинитись тільки на факторах дещо біольоґічного, а головно суспільно-психольоґічного. Це передовсім є: фізична сила, економічний інтерес, моральний авторитет, ідеольоґічне стремління й симпатія.
В прикладенні до нашої еміґрації ці фактори діють дуже неоднаково, й не в однаковому напрямі. Наприклад, фізична сила. Українство, само про себе, не є орґанізованим ґрупованням. Нас можна статистично об'єднати в одну язикову ґрупу, й тільки. Національність у природі є таким ґрупуванням, що немає своєї орґанізації, цебто, свого кермівничого центру й певних засобів примусу. Коли язикова ґрупа перетворюється в державну, тоді вона має апарат примусу й — тоді справа „об'єднання“ йде лекше. Українство розбилось не на ґрупи, як пише В. Винниченко, а розпорошилась на атоми-індивіди. В тім то й річ, що в нас майже нема ґруп, бо українська маса є сипучий пісок атомів. Процес атомізації розкладає навіть ті ґрупи, що були. Він пояснюється не тільки браком фізичного примусу, держави. Нема держави в нас, то й нема примусу, але чи є між нами, наприклад, економічний звязок, що скріплює взаємочинністю кожну нормальну ґрупу? Нема! Отже й економічний фактор не грає між нами жадної ролі, як соціольоґічне з'явище.
В сфері ідеольоґічній грає ролю авторитет, що, сам про себе, має вплив на гуртування людей. Чи є в нас авторитети? На це дає відповідь процес незвичайної атомізації українства, процес швидкої циркуляції індивідів по ріжних „настроєвих“ ґрупах. Ідеольоґічний авторитет покривається з моральним, тому я не відокремлюю ще моральних авторитетів, яких у
