— Ще готов мені забити мого коня — сказав Борович.
На горбку почали тріскати шрапнелі.
— На добре зачав нині забаву — кинув Стратійчук.
Борович стояв ще дальше в закопі. Він контролював ворожі стріли. Часом по противній стороні заблимнув маленький вогник, і щось забреніло коло самого вуха і з тої сторони долетіло знане „пік-пак“; це зрідка падали стріли ворожих крісів. Ворожа артилєрія побудила своїх піхотинців і вони також почали казати своє слово.
А артилєрія з тої сторони знов переложила вогонь на закопи і почала прати і тлумити ліве крило.
Вкінці побудилися власні гарматчики. Над головами засвистіло раз, другий, третій, шестий. На недалеких горбах, коло Ціріна, заясніли вибухи. Це зачали відповідь власні гармати. Знов і знов зашипіло над головами і знов залискали коло Ціріна вибухи. Били сальвами на ворожу піхоту. Значить:
— Бєш ти мого жида, то я бю твого.
А напроти, ізза лівого крила також заблислі вогні.
— О, вже москаль зачинає стріляти гарматами лівого крила. Та батерія обстріляна головно на нашу артилєрію — сказав Стратійчук.
Щось зашелестіло над головами, десь високо-високо. Наче які зловіщі птахи перелетіли. І далеко за боєвою лінією застогнало:
— Бабавх…
— Бє на нашу артилєрію.
Просто перед ними, за ворожими позиціями, також заблисло кілька світел і погасли.
— О, тепер бє з тої батерії, що проти нас. То легка полева батерія. Вона обстріляна на праве крило нашої сотні і на нашу батерію, що стоїть в ліску перед командою полку — говорив Стратійчук Боровичеві, хоч цей все сам добре знав. Так вже звиклося в закопах, що по тисяч разів повторюється те саме.
