Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/164

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Пощож люди стояли в закопах? — питав полковий адютант.

— Деж має вояк в часі війни стояти? Може коло команди дивізії? Зрештою був приказ, аби вояки вимахували в закопах прапорами. Був спокій на фронті. Пощо було викликувати вовка з ліса. Панове команданти добре пронюхали небезпеку і ніхто з ініціяторів навіть носа не показав на відтинку. Завтра, коли успокоїться, певно знов прийдуть сюди ті відважні панове в білих плащах і будуть видумувати якусь нову штуку — кричав до телєфонічної слухавки лютий Борович.

В ночі перебіг з тої сторони якийсь молодий солдатик-жидок. Ніхто не міг навіть додумуватися, яку йому дано місію. Бородич вспів від нього тільки допитатися, що напроти полка, ані взагалі в околиці не було і нема жадного польського лєґіону. Напроти відтинку полка стояв якийсь піхотний полк з глибокої Росії. В нім був тільки один поляк і той служив при команді. Йому було там так добре, що навіть не думав перебігати на другу сторону.

Мудра штука удалася вповні.

III

Знов фронт занімів. Знов почали вештатися по закопах старшини з численними відзнаками хоробрости на грудях і з шапками обліпленими ріжними металевими значками.

— Цікавий я, що вони нового придумають — говорив фрайтер Стратійчук.

— Може тепер скажуть для відміни грати козачка або гопака. Тожтоби ви собі, пане фрайтер, скочили, скочили — відповів чура Степан Орищук.

— Так не піде. Треба щось нового. Другий раз музика не пасує — говорив Іван Гардабура.

— Добре вам жартувати! Бідний Цмоць лишив жінку і пятеро дітей. Так пішов зі світа ні за що ні про що. Тому, що їм захотілося грати — говорив фрайтер Стратійчук.