— О, цей вже відробив свою службу. Акурат як старий ляндштурміста.
Він забрав його і ішов до себе, до своєї каверни.
— Слухайте Іване, а пощо вам такого штібелєта — запитав фрайтер Колодій, що сидів на деревляній лавочці коло „своєї“ каверни і пакав люльку, до якої місто тютюну набив засушеного листя з їдомого каштана.
— Пане фрайтер, я вже з ним встружу таку штуку, що ви ще такої не бачили і не чули — відповів „фільософ“ і пішов до своєї чети.
Він тихесенько підступив до передпослідної траверзи, пристанув перед нею, набрав повні груди повітря а опісля — хоч немолодий — скоро залопотів своїми черевиками по закопі, майже одним сусом перебіг небезпечну частину закопу і впав до каверни. За ним загремів вибух ворожої ручної ґранати.
— Стріляй мамі своїй в — сказав „фільософ“. — Я тобі зараз не так стрілю — і вмішався проміж своїх товаришів.
Не довго прийшлося ждати на це, яку „практику“ зробить Іван Гардабура зі знайденим, подертим, австрійським, комісьним черевиком. Квашені, худобячі буряки почали говорити в його животі і почали проситися на світ. „Фільософ“ не виходив цим разом до близенької лятрини, але в каверні ужив знайденого черевика як кльозету вистеливши його перед тим якимсь твердим папером.
Опісля той повний черевик перекинув через „небезпечну“ траверзу до ворогів.
Минула спокійно ніч. Спокійно, значить, що „він“ хоч стріляв, кидав ручні ґранати і посилав міни, то нікого не забив і не ранив. Минув вже майже цілий другий день. Вояки роздумували над тим, що ворог робив з подертим черевиком і з тим, що в нім було. Вони дивувалися, що черевика не перекинуто назад до їх закопу.
Вечером з каверни коло „страшної“ траверзи вибрався з російським котелком по воду молоденький ополченець, Микола Машталір. Він станув при вході
