— Він ніколи не буде моєю дитиною. Не хочу його мати у себе в хаті між моїми рідними дітьми. Я їй сказав, аби зараз мені забиралася з хати разом з ним. На чотири вітри. Вона мені не жінка. Нехай шукає за своїм козаком!.. Шельма якась! — гостро сказав Гриць і зачав нишпорити по наплечнику за гостинцями, які привіз своїм товаришам.
Щож міг тоді вояк привезти з дому в дарунку для своїх товаришів? Він виложив малу плесканочку сира. Дальше уважно розвинув зі шматинки грудку масла. Виймив кільканадцять на твердо варених яєць і два бохонці разового хліба. От і все. Ні, ще не все. Зі споду наплечника вигребав Гриць ще папірчик, а в ньому жмінку соли. Це також було дорогоцінним скарбом на тім фронті. І соли тут майже не було. А з кишені від штанів витягнув він ще літрову фляшку, а в ній чисту, білу горілку.
— Пийте камраті, тай кушайте! Вибачайте, що так мало навіз, але не можна було більше. Нема камраті! Геть та мадярня вирабувала села. Стріхи з дахів здирають і коні ними кормлять. Самі гонведи під корову лізуть ранком і заки хто оглянеться, то вже молока й крапельки нема. Чоловік в своїй хаті як той злодій. Мусить ніччю закрадатися до стайні, аби трохи молока вдоїти. Пийте камраті за здоровля! То добра горілка. Мій Іванко бігав в пятницю аж до міста, аби вам купити. Я не ходив до міста, бо стидно мені. Страх мені стидно. Добрий хлопчина той Іванко. Та чому не зачинаєте. Таж це не на празнику — припрошував Гриць товаришів.
Зпровола прибиралася братія до Грицевих гостинців. Кожний з них аж слину ликав, аж щось в горлі давило, аж якась млість находила на кожного. Всі були голодні як вовки. А тут зявився разовий хлібець аж зі самої рідної сторононьки. Цуґсфірер Лагодяк витягнув з кишені ножика, отворив його, взяв бохонець хліба до рук, перехрестив його ножиком, поцілував і вкраяв собі шматочок. Невеличкий. За ним брали інші і краяли і кушали цей дар з рідного краю. Але потрошки.
