могло. Чура сильно держав за голову, а лікар сіпнув кліщами і зірвав корону із зовсім здорового зуба.
— Алеж, пане докторе, мене болів не той зуб, тільки сусідний. Ви мені знищили зовсім здорового зуба — жалувався Борович.
— Нічого не шкодить, нічого не шкодить — потішав лікар. — Я зараз вирву хорого.
Сильний, як медвідь, чура вхопив Боровича за голову, заперся ногами о землю і з цілої сили притиснув голову до опертя крісла. Знову заложив лікар свої кліщі, але цим разом вже на хорого зуба. Чура заперся сильніше ногами об землю. Хрусть — лікар шарпнув і зі́рвав корону з хорого зуба.
З болю заплили Боровичеві очі слезами.
— Пане докторе! Таж ви не вирвали мені ані одного зуба, тільки зірвали корони аж з двох — жалувався Борович.
— Нічого не шкодить, нічого не шкодить. Воно часом буває добре, коли зрушиться зуба і його сусіда. Тоді він перестає боліти — потішав лікар.
— Алеж як можна так рвати — нарікав дальше Борович.
— Вибачайте, але я не дентист. Я у рванні зубів не маю найменшої практики. Приділили мене тут до команди, дали одні кліщі і мушу рвати. Я в дійсности психіятр, спеціяліст від умових недуг — виправдувався лікар.
— Ах, тепер я вже й не дивуюся, що я мало з ума не зійшов, коли ви стали мене лікувати — терпко сказав Борович і вийшов.
Львів мав велику сензацію.
Під Сокалем взяли австрійські війська першого московського солдата в полон. До команди корпуса до Львова, привезли його самоходом аж зпід Жовкви. Їхало трьох вояків, з набитими на кріси штиками, і двох старшин з револьверами в руках. Так сильно ескортували того нещасного першого полоненого. Аби народ бачив, що є якийсь подвиг, везли його в день самими головнішими вулицями міста. Люди ставали і дивилися на того скромного хлопця в сірій шинелі. Жиди
