фрухт, Глявачек і ще кількох. Борович підшукав в селі якогось дядька і цей обібрався за провідника по пустарі.
Вже о шестій годині рано вирушило мисливське товариство. Напереді виправи їхали на конях Бірек і Кшік. Той послідній виїмково здіймив куферки зі свого верхівця. За ними великим возом від обозу їхала решта виправи, а між ними дядько-провідник. Всі були узброєні в набиті кріси. Оружжя держано в поготівлю.
— Треба бути готовим кожної хвилини — поучував Бірек. Тур біжить швидко і дає великі суси. Треба його ловити в однім менті. Тільки аби мені жаден з вас не хибив. Борович — ти краще не берися стріляти. Ти певно все зіпсуєш.
А Борович для певности забрав з собою карту ґенерального штабу і бусолю.
Товариство вїхало в ліс. Нікому і не снилося злазити з воза або з коней.
— То має бути той славний пустар — гукав що хвилини розчарований Бірек — це прості звичайні корчі.
І дійсно. Члени виправи сильно розчарувалися. Замість високих, грубих дерев, замість непроходимих кущів, вони побачили звичайні вільхи, берези, осики, подекуди буки і грабину. Деревина не була зовсім стара і росла доволі рідко. Проміж деревиною росли ріжні корчі або світили менші і більші пліші та полянки. Тут і там вилася вузенька лісова доріжка. Сліди коліс зачинали на ній вже заростати травою.
Якраз такою доріжкою їхало товариство на північ в глибину пустара. Подекуди доріжка переходила через млаковини або багнючки. Тоді коні западалися в болота. Треба було вилазити з воза і помагати коням. Проміж рідку деревину пробивалися веселі соняшні проміння. В їх сяйві золотилися вже декуди пожовклі листочки.
А в лісі було тихесенько. Ні вітерець не зашелестів в листях дерев. Дерева стояли спокійно, наче здивовані приглядалися невиданому товариству мисливих. На них не ворохнувся ні один листочок.
