Козац’кого війс’ка нэ збавляти!“
То козакы теє зачувалы,
До Олэксія поповіча словамы промовлялы:
„Ты ж с’въятеє пыс’мо ў рукы бэреш, чытаєш,
Нас простых людэй на ўсе добре научаєш:
Як же найбіл’шэ од нас на собі гріхів маєш?“
— Хоча с’въятеє пыс‘мо я чытаю
Вас простых людэй на ўсе добре научаю;
А я ўсе сам нэдобре почынаю.
Як я из города з Пырятына, пановэ, выіжџав,
Опрощен’ня с панъотцем и с пані-маткою нэ брав;
И на свого старшого брата вэлыкый гнів покладав,
И блыз‘кых сусідів хліба й солі безнэвынно збавляв;
Діты маліі, удовы старіі стремэнем ў груды штовхав;
Безпечно по улыцях конем гуляв;
Протів церквы, дому Божого, проіжџав —
Шапкы с себэ нэ знімав.
За те, пановэ, вэлыкый гріх маю,
Тэпер погыбаю!
Нэ єс‘т‘ се, пановэ, по сынему морю хвыля ўставає;
А єс‘т‘ се — мэне отцевска й матэрын‘с‘ка молытва
карає!
