цілком незалежно від її історичної волі, підпорядкована суворим законам природності, яку — протилежно до історичної правди — називають поетичною правдою. Таким чином, зрозуміло, як від найсуворішого збереження історичної правди часто страждає правда поетична і як, навпаки, вона може тільки виграти від грубого порушення історичної правди. Трагічний поет, як і всякий поет взагалі, підкорений лише законам поетичної правди, — а тому якнайсумлінніше дотримування правди історичної ніколи не може звільнити його від обов'язку поета, ніколи не може виправдати його в порушенні (Übertretung) поетичної правди, у відсутності інтересу. Тому притягати трагічного поета до суду історії і вимагати повчання від того, хто самим своїм іменем зобов'язується давати лише співжаль і насолоду, — означає виявити дуже вузьке розуміння трагічного мистецтва і навіть взагалі поезії“.
Тут і далі Шіллер гостро виступає проти натуралістичного, дріб'язкового копирсання в подробицях історичної доби.
Але право на відступ від історичної точності в ім'я поетичної правди має лише той, хто досконало знає історію.
І поет сумлінно вивчив усі доступні йому джерела.
Працювати над „Марією Стюарт“ Шіллер почав іще в 1782 році. Ми можемо лише здогадуватись, як виглядала б ця трагедія, коли б вона була закінчена в ті часи — „Марія Стюарт“, написана Шіллером-республіканцем. Ніяких чернеток не збереглось від того етапу роботи. У нашому розпорядженні — лише листи поета, в яких він пише про цю свою працю.
Минуло багато років. Світогляд Шіллера змінився — і досить грунтовно. Ми не маємо тут змоги докладно спинитись на еволюції політичних, філософських і есте--
