Ця сторінка вичитана
Єлізавета
Граф Шрузбері — гарячий оборонецьМого й держави недруга. Мені
Потрібні радники, яким я люба.
Толбот
Їй оборонця не дали, ніхтоНе зважився заради неї гніву
Твого зазнати. Так дозволь мені,
Старому, що стоїть біля могили
І не плекає вже земних надій,
Покинутій на оборону стати.
Нехай не кажуть, що в державній раді
Твоїй казали страсть і себелюбство,
А милосердя голосу не мало.
Злучилось проти неї все, сама
Ніколи ти не бачила її,
Твоєму серцеві чужа вона…
Провин її не заперечу. Кажуть,
Вона звеліла вбити чоловіка —
І правда, що з убивцею звінчалась.
То гріх тяжкий! Але його вчинила
У той похмурий, нещасливий час,
У злу, жахливу бурю міжусобиць.
Її — слабку, самітну — оточили
Васали бунтівні, вона в обійми
Міцнішого, могутнішого впала.
Хто зна, якого вжив чаклунства він?
Бо жінка — то створіння не міцне.
