доводить, що так, власне, антиреволюційно, ставили питання буржуазні ідеологи і що-до права і що-до релігії. І в наслідок своєї аналізи т. Бухарін каже: „Ейхенбавм стверджує, що виходячи за цей ряд, який є специфічним рядом, починається ряд метафізики. Але це невірно. Як-раз вірне протилежне, цеб-то погляд Ейхенбавма і є специфічна метафізика. Чому? Та з простої причини. Тому, що один ряд громадських явищ він вводить у субстанцію. Те, що має певне життьове значення, цілком певні функції, те, що становить певне ціле, має певну ціль, має живі риси, те виділяється, як самостійний незалежний ряд. Це справжня метафізика. Тому, що тут залежний ряд подається, як субстанція, що підлягає законам свого внутрішнього розвитку, яку зрозуміти можна, тільки не виходячи за межі божественної сути, що являє собою щось самоцінне й замкнуте в собі“ (Н. Бухарін,„Красная Новь“, 1925, кн. 3). Отже, тов. Бухарін, не заперечує формального моменту, оскільки він визначає формальні досягнення мистецького твору, але він рішуче повстає проти теорії іманентности, яку висувають формалісти. Хай наш український „марксист“ Могилянський знає, що між ним і Ейхенбавмом різниці немає. На жаль, і тов. Якубський об'єктивно простягає руку Ейхенбавму, коли він говорить за два рівнобіжні шляхи. Бо-ж і Ейхенбавм говорить, що його метода рівнобіжна з історико-матеріялістичною.
