і „утилітаризм“. Це зовсім не значить, що Елланський ставить „суворі рямці для тематики й настроєвого пофарбування творів“, як це стверджує М. Зеров у своїй статті під назвою „Василь Елланський“ y книзі “До джерел“; це і не значить, що характерною рисою Елланського є „ трохи суха простолінійність“, як це знов каже в тому ж місті М. Зеров. Елланський насправді гнучкий м'який, навіть ніжний, не зважаючи на всю його “підкре слювану програмовість“ (слова Зерова), бо-ж сам Елланський не цурається лірики, бо-ж це він каже в статті,,До проблеми пролетарського мистецтва“, що в “буряній музиці класової боротьби бренить загально-людський мотив чистої лірики“. Цю лірику ми бачимо і в Елланського. Звісно він не надає надто великого значення інтимним переживанням, але він не бореться з ними, як це хоче показати М. Зеров, і вони мають свій відбиток в його творчості. Але вся вдача Елланського така, що на всіх його інтимних переживаннях лежить печать революції, жорстокої громадянської війни. Буває так, що Елланському хочеться
„Позабувши газетну хроніку,
Клемансо і Вільсона,
Орланда і Пішона“, —
віддати свої почуття природі, чи то пак, весні:
„Прийшла весна.
Красна,