Ясна,
В снах…
— Ha,
Впивай повітря весняне,
І промінь сонця пий гарячий,
Наче
Вино столітнє запашне…“
і далі:
„Візьми в руки гармоніку,
Підшукай собі пару,
Йди у поле, у гай, до бульвару…“
Але враз Елланський опам'ятовується, згадує оточення, згадує боротьбу, згадує класового ворога, який ненавидить „босих“ і „півголих“, який не може спокійно дивитись на те, як ці „босі“ і „півголі“ вільно дихають повітрям, згадує і те, що справді небезпечно надто забутися „на повітрі весняному“, поет зразу ж висуває на кін жорстоку дійсність.
„Хай жаліється, стогне і квилить...
Безсилий
Гад отруйний і кволий.
— Ти-ж хоч босий, півголий,
Але хай хто посміє промовить
Проти влади твоєї дві слові
— Все розтрощить могутній удар.
Вище чоло тримай, пролетар“.
Он який Елланський: йому не чужі інтимні переживання, він відчуває красу весни, але він реаліст, і
