Хмельницький виступив з Чигирина в маю і йшов по воли, доповнюючи по дорозі свою армію свіжо надтягаючими з усіх сторін частинами. На Чорнім Шляху за Животовом злучився з ним Іслам-Гірей з Кримцями, Ногайцями, буджацькими Татарами, чубатими Черкесами. Прибули й Донці. З Туреччини прийшло 6.000 Румелійців.
Затремтіли зі страху Поляки в таборі під Старим Константиновом на Волині, як почули про таку силу війська Богдана, який йшов просто на них. Їх вислав польський сойм на Волинь на пострах Хмельницькому, примусити його до уступок і мира. Думали польські пани, що Хмель не зважиться вдруге вставати на короля, а тимчасом ось що він задіває.
Стали радити отамани, що їм робити. Війська в них було небагато і не дуже підготовлене до бою. Треба було вибрати найдогіднійше місце під оборону. Одні радили Камянець, одиноку твердиню, що була ще в польських руках; другі голосували за тим, щоби ждати ворога на Волині, щоби Хмельницький цим шляхом не пішов в Польщу. Нарешті перемогла думка, щоби станути під добре укріпленим Збаражем в Галичині, де стояв уже з власним військом князь Ярема Вишневецький.
Тоді вже передні українські полки ударили на польські лінії. Поляки стали чим скорше уступати, так що відворот їх перемінився мало не в утечу.
Збараж був тоді доброю твердинею, окруженою з трьох боків водою і багнами і тільки на північ був відкритий, куди йшов гостинець в Залізці. За річкою Гнізною зі сходу стояв замок Збараських. Поляки стали окопуватися з півночі й полудня. Але ще не скінчили валів, коли це 9. липня, в пятницю, відділи козаків показалися туж під Збаражем і розбили польську розвідну частину. У польське військо вселився знову страх і зневіра, коли в погідну днину вдарив грім в шатро одного з полководців, Фирлєя й розколов ручку прапора головного отамана. Всі уважали це за лихий знак і предбачали нещастя, ще й по тій причині, що Фирлей не був католик, а кальвініст. Тоїж пятниці Вишневецький відбив ледво свій табор від передових відділів Татар, що нечайно появилися під містом. В суботу 10. липня навколо недокінчених ще окопів появилися Татаре й козаки, визиваючи Поляків на герць. Над вечір того дня війська Хмельницького окружили густо цілий Збараж. Мимо заохоти Вишневецького, який цілий час облоги держався бадьоро,
