Посидів кацап трохи, устав і — до сина.
— Ні, — каже хорунжий Завойко, — поки ми тут, і волосини з голови твого сина спасти не може, а виїдем, — каже, — но, тоді друге діло.
Вийшов із хати швидко. На майдані — суд. Діло ясне. Перший староста повис, крикнув тільки. А потім і всі пять, що везли, загойдались.
Жінки голосять, як на похороні.
Постояли гайдамаки, поодгонювали мухи од коней, — і додому, до косарень. Пізно.
А їдучи, почув хорунжий Завойко, що йому з води тої, що пив, недобре діється. Почув що пропасниця до нього береться.
Виїхали за село, а він чує: в голові молоти бють. Оглядається такий незадоволений, дивиться — бунчужного Безкровного нема.
Питається — де? Десь балкою, кажуть, конем шугонув.
Здивувався на таке хорунжий. Бунчужний Безкровний, — не такий щоб кидать своїх і шугати незнать куди. Білявий, спокійний, жінка й діти в Майкопі.
— Стійте, — каже, — хлопці, а я подивлюсь де він?
Іде, за голову держиться, оглядається на всі боки, потім обережненько в балку спустився.
Їде, їде підтюпцем і став.
Бачить — недалеко в дерезі стоїть на коні Безкровний з рушницею на перевис, — дивиться у городи.
По городах між картоплинням біжить мальчонка, а за ним його батько. А що побитий дуже — догнать не може.
