Юрій Отрошенко
Ой ти, ве́сно, розмаю без краю,
Без кінця — світла мрія, мета!
О життя, все в тобі я — приймаю!
І вітаю — стодзвоном щита!
Бо затямив тебе я, невдаче,
Вдачі, вас моя славить сурма!
І нехай — хтось сміється чи плаче,
В тім — ні вади, ні страму — нема!
Я ворожість — розважно сприймаю
І клятьбу, і все ніжне, слабе:
За всі муки, за згубу, я знаю,
Все одно: я — приймаю тебе!
24 жовтня 1907
На вулиці — дощику бризки,
Причини журитись — нема.
Нудотні — капризів репризки
І сили, що гинуть дарма.
Німотна печаль — без причини,
Думок — невідчепний тягар.
Хіба що — наколем лучини,
Роздмухаємо самовар!
Наразі — за чайним похміллям
Буркотні розмови мої
Засвітять — утішним свавіллям
Сонливі очиці твої.
Чолом — стародавньому чину!..
Зневірі — ще дасть відкоша, —
Здолає — печаль, сумовинну,
Насьорбавшись чаю, — душа!
10 грудня 1915
