Юрій Отрошенко
На півночі дикій зріс кедр одинокий,
Могутній стрункий богатир,
Під снігом блискучим, під небом високим
Він спить над проваллями гір.
І сниться йому спекотлива пустеля
І сяйво зорі золоте,
І дивно смутна, одинока на скелі
Замріяна пальма росте.
Ле́жачи звично на грудях її — вже не раз віршував я,
Ніжно на пружнім плечі — обережними рухами пальців
Сто́пи поезій рахуючи подумки.
Коли заману́лось, у чо́рну годи́ну,
Поча́тись жорсто́кій війні́,
Покинув коза́к свою рідну хатину,
Майну́в на гарячім коні!
Даре́мно — козачка його молоденька,
Аж — марить! — ту ми́ть — підсочи́ть,
Коли́ ві́н пове́рне!.. - Чекає, вірненька:
Коли ж він додому примчить!..
...Де — ві́тер, моро́зи, нена́че багне́ти,
Де пли́нуть століття, віки,
Де пу́щі, заме́ти, на березі Ле́ти
Спочи́ли — коза́цькі кістки.
Коли́ помира́в, у хвили́ни безсилі,
Коза́к і блага́в, і моли́в:
