Юрій Отрошенко
Нато́мість привіту
Людська́ жде відмо́ва
До цього — із світла
Здобутого слова.
Та й в хра́мі нау́ки
Чи де́сь межи лю́ди
Те сло́во, ті зву́ки
Впізна́ю усю́ди.
І, вми́ть, — я, моли́тви
Урва́вши, — озву́ся
І, на́віть, — крізь би́тви
Назу́стріч - помчу́ся!..
Я люблю тебе, як море любить вранішню зорю,
Як нарцис — холодні роси! Я — холону! Я — горю!..
Як зірки — в безодні ночі люблять місяць золотий,
Як поет — своє створіння, це дитя натхнення мрій!..
Я люблю, як світло люблять одноденки-мотилі,
Знемагаючи з любові, мов — жаринки у золі!..
Я люблю, як вітер любить очерети-комиши,
Я люблю тебе — всім хистом, всіма фібрами души!..
Я люблю, як рідне люблять — бранці десь на чужині,
Більше щастя, більше сонця, більше квітів повесні!..
Я — люблю! І цим коханням я — живу! Чуттям — святим!
І бентежною душею, і всім серцем запальним!..
