то й заспав. За півгодини вже вечірнє засідання, а тут ще треба до Наркомзему збігати.
І рішив незаможник збігати до Наркомзему. Може встигне.
Добіг він до Держбанку, дивиться — і тут великий годинник. З жахом підвів очі догори, придивляється і… широка усмішка розповзлася на обличчі:
— Ху, ти чорт! А я, немов скажений, лечу… Ще тільки но пів на восьму!
Загорнув він полу кожуха, витер полою піт з чола й почав міркувати:
— До Наркомзему — ще рано, спати вже пізно. Піти посидіти тут у садочку на лавочці.
Пішов Театральним сквером, обійшов тричі пам'ятника Пушкінові, сів на лавочку, — і проти себе бачить якийсь чудний будинок: церква не церква, водотяг не водотяг, а проте — хрест є. Не знав незаможник, що цей чудний будинок — лютеранська кірха.
На чудному будинку теж цифербляти. Та скільки їх! Аж цілих чотири: — з кожного боку годинник. Дивись хоч у всі чотири разом.
Дивиться він в усі чотири — і дух захопило, аж підскочив. Три показують по 12, а четвертий:
— Пів на сьому.
Невже в місті так швидко час біжить? Поки він пройшов сквером, тричі обійшов пам'ятника Пушкінові, — з 9 годин пройшло.
Стоїть незаможник посеред Театрального скверу й міркує:
