— Чи день, чи ніч, чи світає, чи смеркає та день божий минає?..
Загубив орієнтацію. Змилуйся, Копернику!
Зідхнув, тихенько поплентався назад, сам не знаючи, що його робити: чи спати, чи снідати, чи йти на з'їзд, чи вечеряти. Спантеличили психічно-здорову людину харківські вуличні годинники.
Не був незаможник у Харкові в кіні й не бачив фільму, що зветься:
— „Вежа мовчання“.
У фільму показано вежу, що „мовчить“. А незаможник наш одразу побачив майже півдесятка веж з годинниками, і всі вони дружньо мовчать. І до кіна ходити не треба. Ходи від вежі до вежі й дивись.
Вежі мовчать, і ти мовчи, коли маєш охоту.
Бо… стоять харківські годинники на вежах! На тій самій годині зупинилися, на якій механізм зіпсувався. Стоять, як укопані. Цього, звісно, незаможник не знав. Це знають тільки окремі харківські тубільці та ще ті, що повинні годинники ці накручувати.
Поплентався незаможник назад. Іде, іде — дивиться, праворуч величезний будинок шестиповерховий, на будинку — великі літери — російські слова:
— „Дворец Т-уда“.
Тільки „у“ від „т“ щось начебто далеко стоїть, начеб тут була колись літера…
