— Значить, я брешу?
— Це з моєї голови.
— Добре, ти кажеш, що бога нема. Докажи?
Томінґо безпорадно озирнувся.
— Подумай, гарненько, і докажи, що бога нема?
— Тут нема рогожі, мій господине. Жінка дає мені завжди рогожу, коли я думаю. Мені тут ні на чому думати.
— Томінґо, навіщо рогожа? Адже думають головою! Ну?
Томінґо скосив білки, і зиркнув у стелю.
— Так я жінку покличу.
— Що ти, і тобі не соромно! Король племени, — і не вмієш думати!
Томінґо образився:
— Коли старі обирали мене на короля, вони про це нічого не говорили. Вони сказали: їсти півстравса на день, це так, — а щоб думати — нічого не сказали. Я не брешу, можеш спитати старих.
— А ти ж думав там, на березі священного озера? Значить ти й тут можеш думати.
Дикун здивовано ощерив зуби.
— А звідкіля ти знаєш, що я був на березі священного озера?
— Та вже знаю. І сидів на рогожі. І рогожу жінка принесла. Я все знаю.
Дикун з побожністю подивився на місіонера.
— Ти — справжній крокодил із священного озера!
