— Цікаво, — всміхнувся Генрі-Джордж Фінтіфакс. Він, як і всякий американський бізнесмен, любив виключно ділові розваги.
— А чи він умре без покаяння? — спитала дама з „Асоціяції кокоток-християнок“. — Краще було б, якби він в останню хвилину звернувся до бога.
— Нонсенс! — зморщився Фінтіфакс. — Я гадаю, що він скаже палку більшовицьку промову. Це було б цікавіш. Я нічого не маю проти більшовицьких промов, коли вони говоряться за півхвилини до страти, трибуною служить електро-крісло і до того — мікрофоном. Проте, слухаймо.
Голос у рупор кричав:
— „Галло, слухайте! Девіса Бренді посадили в крісло… Чуєте бряжчання? Це пряжки-ремінців… Його прив'язують… До нього підходить прокурор містер Сукінсон. Прокурор говорить з Девісом Бренді. Слухайте, міледі й джентльмени, прокурора Сукінсона!
Голос прокурора: — Містере Бренді, ви знаєте чому вас сюди приведено?
Голос Бренді: — Якби я був таким йолопом, як ви, то я теж задав би таке питання.
Голос прокурора: — Містер Бренді, я — прокурор, довірена особа, і мушу вислухати ваше останнє бажання. Чого ви хотіли б у вашу останню хвилину?
Голос Бренді: — я хотів, щоб ви пішли звідси до чортової матері…
