крок перської реформації і щодня веде наступ на Персію муштехідів та жебрацтва.
Вони знали, що Емір-хан обідає вдома з „наджесами“[1], п'є заборонене шаріятом вино з ними з одного келиха і дружина його, Зібар-ханум, з незакритим обличчям сидить з ними за одним столом і сама ложкою розливає їм совс на тарілки.
І хоч Зібар-ханум під'їхала до брами Хамадану з закритим обличчям і дивилася блискучими чорними очима крізь волосяну сітку козирка від чадри, але арбаби знали, що це новий губернатор не хоче з перших кроків сваритися з гордими хамаданськими аристократами або по перському „арбабами“.
Емір-хан поїхав до губернаторського палацу — довгий двоповерховий будинок з килимами на бальконах, — і того самого дня прийняв у себе радянського віце-консула, а візиту начальника “балад'є“[2], відклав, пославшись на втому.
За п'ять днів з воріт губернаторського парку виїхав невеличкий лімузин із скляними дверцятами. Шофер дав хрипкий сигнал, — і автомобіль плавко пішов горбатим бруком Хамадану, примушуючи людей тулитися на вузеньких тротуарчиках до білих та жовтих стін топтаних халуп.
На повороті до квадратної площі, де стоїть білий з синьою банею мавзолей Мардохая та Естер,
