їхала вона не в лімузині, а в екіпажі, із своєю „баджі“[1], глибоко загорнувшись у чорну чадру, і лише показувала кінчики своїх лакових черевичків та фільдеперсові панчохи.
У мечеті вона зайняла своє місце за колоною там, де завжди сидять жінки губернаторів. Імам Алі-Гусейн підвів руки вгору, потім немов умиваючись, провів долонями вздовж обличчя вниз, захопивши руду бороду і, випускаючи з долоні її гострий кінець, почав:
— Правовірні! Занепадають славні традиції ісляму, гине шаріят. Правовірні все більше відвертають обличчя від світла аллахового. Та що говорити про простий народ, коли вже дружина губернатора дозволяє собі виїжджати і показуватися на людях з одкритим обличчям, як звичайна „наджес“[2].
Він плюнув собі під ноги з неприхованою огидою і знову підвів руки вгору.
Правовірні мовчали.
Коли хтось з них боязко зазирнув за колону — Зібар-ханум там уже не було. Не було її „баджі“ також.
Зібар-ханум сіла в екіпаж, доїхала до найближчої вартової будки „амніє“[3]. Вона звідти
