— Ну, — кажу, — шмаліть. Так бісером, кажете?
— Бісером. Бісером на блакитному тлі.
— А може так, щоб на одному боці вишити „кооперація шлях до соціялізму“, а на другому — „на добрий спогад Борисові Миколаєвичу від ВКП(б)“.
— А чому ні? Я і дух святий пробувала вишивати, не якусь там кооперацію.
Почала вона вишивати — з тиждень вишивала. Кожного дня приходжу додому — сидить вона, трудолюбна корівка божа, голкою шарудить і так ото гарно вишиває. Вже „В“ вишила бісером, уже „К“, до „П“ почала добиратися, коли читаю якось в оголошеннях у газеті, — я оголошення завжди читаю, особливо там, де контрольна комісія викликає, — як не мене, то котрогось з моїх близьких приятелів, не забуває нашого брата, дай їй господи всього доволі і ще стільки ж!
Отже, читаю я в оголошенні, що викликають раба божого отакого, мене себто, до партслідчого. Ну, викликають, треба йти. Я людина дисциплінована.
Прокинувся я вранці і перш за все наказав жінці увесь мій ідеологічно-витриманий гардероб подати: толстовку, що залишалася з 1920 року з трьома дірками великими та двома меншими; штани, куплені в маляра, що підвіконня у мене фарбував. Обличчя зробив таке, що хоч Карла Маркса давай — злякається. Перевірив свій партквиток, — усі членські внески на місцях, — сховав у кишеню, пішов до партслідчого.
